ТЕТЯНА САДОВСЬКА: «РОБИ ЩО МОЖЕШ З ТИМ, ЩО В ТЕБЕ Є І ТАМ, ДЕ ТИ ПЕРЕБУВАЄШ»

%d1%82%d1%82%d1%82

Член виконавчого комітету Радехівської міської ради Тетяна Рома- нівна Садовська належить до молодого покоління громадських акти- вістів, які, здобувши освіту та маючи гарні перспективи професійного росту, не сидять склавши руки, пасивно споглядаючи за подіями у су- часному суспільстві, а хочуть бути їх активними учасниками і творця- ми майбутнього нашої держави. Фаховий досвідчений юрист, талано- вита співачка, активна учасниця молодіжного громадського руху, член міськвиконкому, помічник депутата Верховної Ради України Михайла Бондара Тетяна Садовська люб’язно погодилася відповісти на кілька запитань газети «Наш Радехів».

– Тетяно Романівно, насамперед я попрошу Вас розповісти про себе: де Ви народилися, навчалися, тобто – пригадати важливі віхи Вашого життя.

– Народилася я у місті Радехові, в сім’ї звичайних медичних працівників, але Лю- дей з великої літери, які є незвичайними і найдорожчими для мене. Саме Вони пода- рували мені найцінніше – це життя, саме Вони жили і живуть не для себе, а для своїх дітей, втілюючи у них свою любов, свою віру і надію. Саме Вони створили сім’ю, яка для мене є бурхливим дже- релом, що б’є через край, що дає сили і штовхає мене, щоб рухатися вперед. Вчилася я у загальноосвітній школі №1 міста Радехова. Люблю свою рідну школу і усіх своїх вчителів. Я добре вчилася – була відмінницею від першого до одинадцятого класу. За це отримала золоту медаль. Але найціннішим для мене зі шкільних років є мої друзі. Вірю в кожного з них. Була президентом учнівського парламенту з восьмого класу і аж до закінчення школи. Веселі були часи, особливо коли міністрами у шкільному парламенті у моєму підпорядкуванні були старшокласники. Ми започаткували у своїй школі День учнівського самоврядування, коли всі вчителі відпочивають, а на уроки ходять і ставлять оцінки міністри, заступники та інші члени учнівського парламенту. Моя активна діяльність не обмежувалася лише школою і навчанням у ній. Ялюдина творча і шалено закохана в музику. Тому навчалась у дитячій музичній школі, яка сьогодні названа ім’ям нашаго славетного земляка Ігоря Білозора. Неймовірно вдячна людям, які мене навчали. Маю сьогодні такі відчуття, ніби Бог дав мені крила, а ці люди навчили літати.

– Професію юриста Ви, мабуть, обрали не випадково?

– Напевно, що так. Мій батько довго і ретельно готувався до нашого з братом ви- пуску, адже школу ми закінчували в один рік, і що найважливіше – дозволив мені самій обирати собі фах. Пригадую його слова: «Тобі, дитино, Господь дав талант, який у тебе ніхто не забере і який завжди буде з тобою, а я хочу допомогти тобі здо- бути професію, яка в майбутньому тобі і твоїй сім’ї дасть можливість гідно жити». За це я дуже вдячна своєму батькові, бо погодьтеся, що не так просто здобути хорошу освіту у такому престижному навчальному закладі, як університет імені Івана Франка. Мама моя дуже хотіла, щоб я вчилася в медінституті – досі згадує мені це і каже, що з мене був би дуже добрий лікар. Та я вибрала професію правника, адже вона найбільше імпонує моєму характеру боротися за правду і справедливість. А мамі завжди дякую за її підтримку і велику віру в мене – це мені завжди допомагало. Загалом, з впевненістю можу сказати, що всім, що маю і ким є – завдячую моїм батькам! Вчилася в університеті я дуже напо- легливо. Але з цього маю великий, як на мене, результат. Спочатку за успіхи у навчанні мене перевели з платної форми навчання на бюджетну. Потім мене зарахували за рейтингом (а він у мене був високий) на навчання в магістратуру. До речі, це відбувалося також з пригодами. За реформами, які в той час впроваджували в освітній сфері, ми мали б складати вступні іспити для зарахування на п’ятий курс. Але ми, студенти-правники Львівського університету, провели студентську революцію, не піддалися тиску адміністрації, їздили до Києва, виступали по всіх телеканалах і вибороли своє право навчатися не чотири, а п’ять років згідно із законно укладеними договорами. Це була спільна перемога, до якої з гордістю відношу і себе. Ось так помаленьку я і закінчила університет з двома червоними дипломами (бакалавра і магістра) і Вченою Радою юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка була рекомендована до вступу в аспірантуру.

– А хто ще, крім батьків, відіграв доленосну роль у Вашому житті?

– Таких людей є багато – це і вчителі, і друзі, і керівники, і колеги по роботі, і духовні наставники. Мені зараз навіть важко виокремити когось одного, бо кожен з них для мене є важливим. Я дуже вдячна всім людям, які підтримують мене, допо- магають, спрямовують, застерігають. Я вірю, що всі, кого я зустрічаю у житті, не є випадковими для мене. Особливо вдячна тим, хто створює перешкоди на моєму життєвому шляху, адже саме такий досвід мене загартовує і робить ще сильнішою.

– Ви були депутатом Радехівської міської ради VI скликання і, звичайно, мали свою передвиборчу програму, яку старалися втілити в життя та брали активну участь і в роботі депутатської комісії, і в пленарних засіданнях сесій міськради. Тепер Вас обрано членом виконавчого комітету міської ради. Чи багато Ваших ідей та задумів Вам вдалося втілити в життя і які саме?

– Будучи депутатом Радехівської міської ради шостого скликання, на жаль, не всі мої задуми вдалося втілити в життя. Це був мій перший досвід і дуже непростий. Ідучи на вибори, я не обіцяла «золоті гори», бо як юрист розуміла що від одного депутата залежить багато, але не все. Мій головний принцип, з яким я йшла до виборців: «Роби що можеш, з тим, що в тебе є і там, де ти перебуваєш!». Спочатку мене, як наймолодшого депутата, не одразу чули – часто доводилося цитувати закон і кожен раз нагадувати про право депутата висловити свою думку чи вистави- ти пропозицію для голосування. Та попри це, разом з іншими депутатами, вдалося змінити існуючий на той момент регламент міської ради, згідно з яким рішення публікувалися «на дошці оголошень», і зобов’язати міську раду публікувати всі рішення – до і після їх прийняття, на офіційному сайті Радехівської міської ради. Та дуже прикро, що жителі нашого міста, критикуючи владу, так і не навчилися брати участь у роботі органу місцевого самоврядування – знайомитися з проектами рішень і надавати свої зауваження та пропозиції, за всю попередню каденцію такого жодного разу не сталося. Така пасивність жителів нашого міста та низький рівень правової освіти і є наслідком тих багатьох негативних явищ, які відбува- ються у нашому місті. Саме публічність, за яку зараз борються громадські активісти, нова система закупівель ПРОЗОРРО, яка запроваджується для всіх бюджетних закупівель, дають можливість кожному, хто має бажання відслідковувати чи рішення, які приймаються, є законними та чи відповідають вони інтересам міста чи прийняті в інтересах окремих осіб, чи державні кошти йдуть за призначенням, чи немає в системі закупівель корупційних схем, чи не завищені ціни на ті чи інші товари та послуги і таке інше. Тому кожен з нас має реальну можливість, навіть не будучи депутатом чи членом виконавчого комітету, не маючи іншого представницького мандата, реально впливати на використання бюджетних коштів, на роботу органу місцевого самоврядування. Лише тоді, коли кожен з нас не буде виконувати роль пасивного спостерігача, нам вдасться багато зробити корисного для нашого міста, для людей і жити дійсно по-європейськи. Будучи депутатом міської ради, я також працювала над тим аби втілити в життя питання про встановлення дитячого май- данчика в районі вулиць Об’їзної та Миру – великого житлового масиву, де не було місця для дітей. Всі ми розуміємо, що це проблема планування забудови нашого міста, але дітям потрібно десь бавитися, розвиватися, мати дитячий майданчик для ігор. Лобіюючи це питання, мені вдалося добитися того, що була виділена земельна ділянка під дитячий майданчик, але, на жаль, встановити ігрові споруди міська рада шостого скликання вже не встигла. Приємно, що це вдалося депутатам цього скликання і діти вже з задоволенням бавляться на новому дитячому майданчику, на вулиці Миру. На пленарних засіданнях сесій і депутатської комісії доводилося вирішувати багато поточних питань, але зараз пригадую, скільки часу було витрачено на те, щоб встановити знак «Дорожній перехід» на вулиці Об’їзній, неподалік підприємства «Галичина». Вирішення цього питання було моїм першим депутатським досвідом. Дев’ять місяців потрібно було не опускати рук, писати депутатські звернення, звертатися в різні інстанції, адже дорога по вулиці Об’їзній є дорогою загального користування і встановлення цього знаку мало бути погодженим кількома інстанціями у Львові. З таких, на перший погляд, дрібниць часто і складається депутатська робота. Її не дуже видно, але вона забирає чимало часу і зусиль. Щодо роботи виконавчого комітету, то, на мою думку, ця інституція є вже пережитком і має бути змінена. Вважаю, що саме народні обранці повинні вирішувати всі важливі питання міста. Впевнена, що багато людей і не знають, що крім обраних ними депутатів, є ще члени виконкому, які також засідають і приймають рішення. Більшість питань, що входять до компетенції виконкому є «технічними» рішеннями, які приймаються на підставі поданих згідно з чинним законодавством документів громадян. Якщо людина має право на присвоєння поштової адреси, на включення до списку черговиків чи ще щось подібне – чому хтось за це має ще голосувати? Сподіваюся, що зміни відбу- дуться вже незабаром. Та доки вони не настали – маємо виконавчий комітет Радехівської міської ради у складі, затвердженому рішенням депутатів. І до його компетенції досі входить ряд важливих для міста питань, зокрема і встановлення тарифів. Маючи такий ха- рактер, з яким я не зможу стояти осторонь вирішення важливих проблем для міста та бажаючи допомогти команді міського голови, яка прагне кращих змін для міста, я таки погодилась на пропозицію бути членом виконавчого комітету. Дуже хочу, щоб мій досвід та можливості помічника народного депутата України були корисними в першу чергу моєму рідному місту.

– Отже, Ви є своєрідним посередником між громадою нашого міста і народним депутатом?

– Можна сказати, що так. Помічником депутата Верховної Ради України Михайла Бондара я працюю на громадських засадах. Він попросив представляти його інтереси в Радехівському районі саме тоді, коли я звернулася до нього з проханням посприяти у вирішенні ремонту дороги Львів-Луцьк. Михайло Бондар свого часу був активним учасником Революції гідності, потім – бійцем АТО, зокрема, командиром батальйону імені Кульчицького. Це – людина слова. Він не давав «золотих» обіцянок, коли балотувався, та обіцяв чесно і відповідально виконувати свої обов’язки, так як це робив на фронті. Він добре знає ціну нашої свободи, бо втратив вже не одного побратима! Був випадок, коли до нас звернулися родичі хлопця з Радехівщини, якого хотіли судити на Сході за те, що під час затримання на блокпосту сепаратистів, одного з них було поранено, – Михайло, навіть не роздумуючи, одразу поїхав туди і забрав хлопця на поруки. Вдалося цього року також залучити додаткові кошти для району та міста, зокрема – окрім ремонту доріг державного значення Львів-Луцьк та Броди-Червоноград, будуть профінансовані з держав- ного бюджету роботи із заміни вікон та дверей у Радехівській лікарні, добудови приміщень для Радехівської районної школи мистецтв, окремі роботи з реконструкції очисних споруд та виготовлення докуменації для будівництва другої черги полігону твердих побутових відходів. Нелегкою, але успішною була і справа з розмитнення гуманітарної допомоги для дитячого відділення Радехівської лікарні – за зверненнями Михайла Бондара мину- лого тижня Прем’єр-Міністр України підписав для цього окреме розпорядження і на сьогодні вся допомога вже доставлена до лікарні. Є, звичайно, ще багато питань, які нам ще не вдалося вирішити, то ж будемо і далі працювати, не покладаючи рук.

– Чи маєте цікаві, як тепер модно казати – креативні пропозиції для розвитку міста? – Особисто мені дуже хотілося б, щоб крім хороших доріг і тротуарів у нашому місті було багато велодоріжок. Це моя заповітна мрія. Також я мрію про те, щоб наше місто було в туристичній карті області, та мало свій туристичний маршрут. Ще я б дуже хотіла, щоб міська рада мала сучасний інтерактивний сайт з мобільними додатками, щоб громада міста в такий спосіб могла долучатися до вирішення важливих проблем міста. Бо, як показала практика, громадські зібрання, як прави- ло, перетворюються в політичні шоу. Це прикро, але це – факт. Тому за допомогою сучасного інтерактивного сайту громадськість міста мала б змогу контролювати прийняття рішень та витрачання коштів, брати участь у формуванні бюджету та вирішенні багатьох питань міської господарки. Лише коли орган місцевого са- моврядування буде працювати відкрито і прозоро, люди будуть з більшою дові- рою ставитися до влади і захочуть активніше долучатися до вирішення важливих питань, а хороші ініціативи від громади будуть доходити до влади і втілюватися в життя.

– Тетяно Романівно, не так давно ініціативній групі, до складу якої Ви входите, вдалося привернути увагу до вкрай занедбаної території старого міського цвинтаря і організувати загальноміське прибирання. Чи вдалося Вам реалізува- ти головний задум проекту «Історична справедливість» і чи буде цей проект мати продовження? – Нам вдалося багато зробити в рам- ках проекту «Історична справедливість», підтриманого Комісією у справах молоді УГКЦ: і випустити брошуру про долю сімей, які поховані на старому міському цвинтарі, відзняти короткометражний документальний фільм про його історію, організувати масштабне прибирання його території, яке відбувалося за сприяння міського голови Степана Коханчука та окремих депутатів, загалом привернути увагу до цієї території. І як наслідок – при- йнято, ініційоване нами, рішення міської ради про визнання цієї території історико- меморіальним комплексом а також окреме розпорядження міського голови про забо- рону проїзду по території цвинтаря. Наштовхнулися ми і на критику, зокрема, що запропонована нами назва «Історико- меморіальний комплекс» дуже помпезна і не відповідає дійсності, і що там, насправді, немає нічого цінного. Прикро, що жи- телі нашого міста дуже мало цікавляться його історією: а вона надзвичайно цікава і повчальна, варто лише заглибитися в неї і хотіти вивчити. Адже досі не встановлені мотиви, через які був зруйнований костел і дзвіниця, стерта з лиця землі гробниця графської сім’ї, а на місці багатьох поховань прокладена стежка, якою ще доне- давна навіть їздили автомобілі, чому надгробками з єврейських поховань вистелені стежки на території цвинтаря, де поховані солдати, так званої, радянської армії. І на сьогодні ця радянська система ще й досі топче нашу історію нашими ж ногами. І все це відбувається лише тому, що нам не вистачає терпіння і снаги відстояти своє історичне коріння і з повагою та шаною ставитися до пам’яті наших предків, впо- рядкувавши територію старого цвинтаря. Адже її стан свідчить про нашу духовність та культуру. Дуже хочеться сподіватися, що нам вистачить снаги і терпіння довес- ти це питання до кінця і територія старого цвинтаря буде документально визначена, обгороджена і за нею буде закріплено відповідальну особу. Прикро, що окремі радехівчани ще й досі вздовж і впоперек топчуть стежки старим цвинтарем і навіть викидають сміття на його територію. Цим проектом ми саме хотіли наголосити , що так робити не годиться.

– Ведучи активну громадську діяльність, Вам доводиться брати безпосередню участь у вирішенні багатьох проблемних питань нашого міста. А якими з них Ви задоволені найбільше? Що зі зробленого для громади може по-праву стати предметом Вашої гордості?

– Це, так звана, «дорога мужності», як ми називаємо трасу Львів-Луцьк. Хоча ремонт цієї дороги не є моєю особистою заслугою, але дуже багато людей знають скільки сил та часу я доклала до того, щоб привернути до цієї проблеми увагу ке- рівництва області, Державного агенства автомобільних доріг, і Верховної Ради. До вирішення цього питання доклалося дуже багато людей. І це саме та справа, про яку я можу сказати: «Ми це зробили». Для мене було принципово, щоб це питання вирішували не політичні сили, а громадські активісти. Саме, зробивши такий акцент, нам і вдалося вирішити його позитивно. Сподіваюся, що до кінця серпня обіцяна остання критична ділянка дороги Львів-Луцьк, що проходить через місто Радехів, буде таки відремонтована. В іншому випадку – буду знову ініціювати великий протест.

ЗВЯЗОК