Наталія ХАРЧУК: «МРІЮ ЗР ОБИТИ НАШЕ МІСТО КВІТУЧИМ САДОМ»

%d1%85%d0%b0%d1%80%d1%80Депутат Радехівської міської ради VII скликання Наталія Фредиківна
Харчук після минулорічних виборів вперше приступила до виконання своїх
депутатських повноважень. Сьогодні Наталія Фредиківна роздумує над
тим, чи легко бути депутатом міської ради і ділиться своїми думками
про депутатську діяльність.

Наталіє Фредиківно, оскільки Ви вперше обрані депутатом Радехівської міської ради, я попрошу Вас розповісти про себе: де Ви народилися, навчалися, як склався Ваш життєвий та трудовий шлях після навчання?
– Народилася я в селищі Лопатин. Після закінчення середньої школи влаштувалася на роботу та вступила на заочне відділення фінансово-еко-
номічного факультету Львівського поліграфічного технікуму. Згодом вийшла заміж. Після весілля ми з чоловіком переїхали на постійне  місце проживання до Радехова, до- будували, зведену батьками хату. Разом виховали сина, започаткува-
ли сімейний бізнес – почали вести садівництво. Вирощуємо саджанці плодових дерев елітних сортів, а також реалізовуємо власноруч вирощені фрукти.

– Пані Наталю, а давайте повернемося у Ваші дитячі роки: що з Вашого дитинства Вам найбільше запам’яталося?
– Моє дитинство припало на вісімдесяті роки. І зараз я розумію, що воно було досить активним і цікавим. Я брала активну участь у житті школи, майже щоліта бувала у таборах відпочинку для школярів, тоді вони називалися піонерськими, за-
ймалася в різних гуртках в Будинку учнівської творчості, майже весь час була старостою класу. А найбільше мені зама’яталося те, що нас змалку
привчали до праці. На уроках трудового навчання ми вчилися обробляти шкільні ділянки, доглядати за сільськогосподарськими рослинами. Вдома нас із сестрою батьки також привчали працювати. Ми мали певні господарські обов’язки, які виконували охоче, бо розуміли, що батькам потрібно допомагати. Можливо, саме завдяки такому вихованню ми з чоловіком завжди покладалися лише на свої сили і започаткували власну справу, пов’язану із сільсько- господарським виробництвом. Зрештою, нам і не було кому допомагати, бо до нашого весілля вже не було з нами наших батьків. А від мами, як однієї так і другої, ми допомоги не чекали, бо розуміли, що тепер вони чекають допомоги від нас.

– Наталіє Фредиківно, а від якої політичної партії Ви балотувалися в депутати до міської ради?
– Від Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Хочу зазначити, що я не є членом партії, а прихильником Всеукраїнського об’єднання «Свобода», від якої балотувалась до міської ради по нашому виборчому округу. Оскільки в мікрорайоні, в якому ми проживаємо, є чимало проблем: я наважилася спробувати вирішити їх, ставши депутатом. На той час мені здавалося, що всі питання можна вирішити досить швидко і без проблем. Але зараз я зрозуміла, що це не так просто, як видається на перший погляд. Можливо, саме тому в нас є так багато критиканства і так  мало людей, готових на ділі підключатися до вирішення питань міської господарки. Критикувати когось набагато легше, ніж щось робити самому.

– А які питання на той час Ви вважали найважливішими і мріяли, ставши депутатом, вирішити їх першочергово?
– Найбільш болючим для жителів нашого житлового масиву є питання водопостачання. Коли в 1993 році на наших вулицях прокладався водогін, кожну господарку було пі’єднано до системи водопостачання. Ми купували нові труби, прокладали їх своїми присадибними ділянками і підключалися до центральної труби. З певних причин воду нам не пустили, а зараз ведеться мова про те, щоб замінити чавунні труби на пластикові, бо вони вже непридатні для використання. Виявляється, що тепер кожний господар повинен руйнувати свої присадибні ділянки, щоб знову прокласти трубу. Але кожен з нас в благоустрій подвір’я вклав чимало коштів і праці. І тепер нам не хочеться все це руйнувати. Всі ми переконані в тому, що труби, які ми прокладали, є цілком придатними і ними можна пускати воду. Саме це питання я зараз намагаюся вирішити.

– Зараз міська рада активно працює над розробкою проекту реконструкції центральної частини міста: а яким центр Радехова бачите Ви?
– Насамперед, потрібно впорядкувати зелену зону – посіяти газони, насадити квітів, декоративних дерев, у парку також має бути красивий газон. Бруківкою слід вимостити пішохідні доріжки та тротуари, скрізь встановити лавочки для відпочинку. Особливо слід зробити наголос на майданчик біля приміщення «Кредобанку», адже це проїжджа частина міста і вона також має бути охайною. У місті має бути затишно.

– Наталіє Фредиківно, а коли прийшло переконання, що потрібно започатковувати свою власну справу. І чому саме садівництвом Ви з чоловіком вирішили займатися?
– Таке рішення прийшло до нас зовсім випадково. Розпочалося все з того, що ми захотіли посадити для  себе садок. Закупили необхідний посадковий матеріал, провели відповідні роботи і почали очікувати результату. І результат не забарився – чи через незнання важливих нюансів, чи через брак досвіду наш сад не прижився. Але ми не здалися, адже залишилося багато матеріалу, на який було потрачено чималі кошти і потрібно було шукати вихід. Тоді ми спробували вирощувати саджанці. Спілкувалися зі знайомими садівниками, їздили на навчання за кордон, бували на всіх можливих семінарах, які проводилися знаними садоводами, читали довідкову літературу, шукали вирішення проблемних питань в інтернеті. І коли ми продали перші, власноруч вирощені саджанці, то зрозуміли, що це досить вигідна справа і почали займатися садівництвом на професійному рівні. Ну а згодом нам вдалося реалізувати свою мрію і ми виростили чудовий сад, який зараз займає площу в п’ять гектарів. І хоча садівництво – це довготривалі інвестиції, адже прибуток від закладеного саду можна одержати лише через чотири роки, але зараз ми не шкодуємо, що започаткували свою власну справу. Ми не залежні від роботодавців, самі розпоряджаємося своїм часом.
– Але така справа як садівництво вимагає, як Ви вже сказали, величезних зусиль, праці та досвіду. Тому, мабуть, не так просто займатися садівництвом?
– Звичайно, що не просто. Тут, як і в кожній справі, є свої нюанси, професійні секрети, а ще садівництво, як і кожна галузь сільськогосподарського виробництва, залежить від термінів посадки, збору врожаю, обробітку саджанців та плодоносних дерев, реалізації продукції. І все потрібно зробити вчасно. Якщо ми не встигли у відповідний термін провести щеплення саджанців, то потім робити це вже буде пізно. Так само вчасно потрібно зібрати врожай, реалізувати саджанці та фрукти. Розслабитися ми можемо тільки в січні – в єдиному місяці року, коли в саду немає роботи. Бо в лютому вже починається обрізка дерев, потім обприскування, підживлення, посадка, догляд, щеплення, збір врожаю – і так аж до грудня, коли зібраний врожай потрібно реалізувати.
– Наталіє Фредиківно, мабуть, дуже важко без техніки та сторонньої, допомоги обробити п’ять гектарів саду і ще стільки ж посадкового матеріалу?
– Звичайно, що самим нам важко було би справитися з таким великим обсягом робіт. Тому ми придбали в кредит необхідну техніку. Зараз разом з нами вже працює наш син. І хоча він здобув престижний фах у Львівському університеті імені Франка, але захотів допомагати нам вести сімейний бізнес. Дуже багато допомагає нам чоловікова родина.
– У сімейному бізнесі, мабуть, кожен член сім’ї має свої обов’язки, чи всі роботи виконує разом?
– Це залежить від того, що потрібно робити. Якщо садимо саджанці чи збираємо врожай то, звичайно, працюємо разом. А так у кожного з нас, дійсно, є свої конкретні обов’язки. Чоловік займається обрізкою та обприскуванням дерев, син – менеджментом, тобто – слідкує за ринком, шукає нові сорти, бере участь в семінарах. Ну а в мої обов’язки входить щеплення та бухгалтерський облік. Кожен з нас займається тим, що у нього найкраще виходить.
– А який сорт яблук є Вашим улюбленим?
– Це зимовий сорт «Хоней Крісп». Це дуже смачне, хрумке і солодке яблуко. До того ж, цей сорт добре зберігає свої смакові властивості впродовж всієї зими, хоча готовий до споживання вже у жовтні. Ми стараємося вирощувати низькорослі яблуні різних сортів, щоб без зайвих зусиль можна було зібрати врожай. Наші саджанці при правильному догляді вже на третій рік після посадки дають повноцінний врожай. Ми на ринку вже вісім років, тому працюємо так, щоб люди були задоволені нашою продукцією – це для нас дуже важливо. Тому й сорти підбираємо дуже ретельно.
– Наталіє Фредиківно, поділіться, будь ласка, з читачами нашої газети кількома садівничими секретами: як досягнути того, щоб куплений на ринку саджанець став повноцінним плодовим деревом і давав хороші врожаї?
– Насамперед, потрібно вибрати для саджанця хороше місце, яке добре освітлюється, з родючою землею. Молоді саджанці обов’язково потрібно побілити, підживити органічними добривами та не забувати вчасно підливати, а також поставити шпалеру. При правильному догляді вже на другий рік молода яблунька може порадувати вас кількома яблучками. А через два-три роки ви матимете непоганий врожай. А ще не слід забувати навесні захищати дерева від шкідників.
– Отже, садівництво – це ціла наука?
– Звичайно. Як і кожна справа, садівництво вимагає неабиякого досвіду і знань. Тому ми постійно вчимося. Цікавимося всіма новинками ринку, відвідуємо семінари, які проводять фахові садівники, читаємо фахову літературу. Сучасний ринок також вимагає сучасних технологій, тому плануємо закупити необхідну техніку, якої у нас ще немає, збудувати велике овочесховище, адже фрукти не тільки потрібно вміти правильно виростити, а й правильно зберегти.
– Наталіє Фредиківно, а що для вас у житті є найважливішим?
– Це моя сім’я. Маючи хорошу сім’ю, мені важко уявити своє життя без неї. Вечорами, після напруженого трудового дня, ми збираємося разом, щоб поділитися своїми враженнями, розповісти про зроблене, спланувати справи на наступний день. Без рідних близьких людей жодна праця немає сенсу.
– А що найбільше Вам не подобається?
– Дуже не люблю, коли бажане не відповідає дійсному. Ось, наприклад, йдучи в депутати, я вважала, що зможу більше допомагати людям. Кожному депутату на початку року була виділена певна сума для матеріальної допомоги. Ще рік не закінчився, а ми вже практично використали ці кошти. І дуже прикро, коли людина звертається за допомогою, а ти не можеш їй зарадити.
– А яка заповітна мрія депутата Наталії Харчук?
– Мріємо у Радехові посадити зразковий сад, який би прикрасив в’їзд у місто зі сторони Львова, частину якого можна було б віддати міським школам і дитячим садкам. Нехай би діти, на уроках трудового навчання, вчилися працювати в саду, вирощувати плодові дерева, а восени школи і дошкільні навчальні заклади забирали б собі яблука, груші, сливи для потреб дітей. Але, на жаль, депутати міської ради не підтримали мою пропозицію взяти в оренду земельну ділянку по вулиці Львівській, на якій розміщений старий сад. Тепер орендар буде визначатися шляхом проведення аукціону. Чи такі умови оренди будуть вигідними для нас – не знаю.
Також мрію облаштувати в Радехові красиву алею з фруктових дерев, щоб зробити наше місто неповторним квітучим садом.

ЗВЯЗОК