Володимир Саболта – почесний громадянин м. Радехова

000041На пленарному засіданні ХІІ сесії Радехівської міської ради, яка відбулася вересні цього року, депутати міськради присвоїли високе звання «Почесний громадянин міста Радехова» нашому землякові Володимиру Григоровичу Саболті – балетмейстеру, педагогу-хореографу, директору Львівської хореографічної школи. Сьогодні пропонуємо увазі читачів витяги із книги українського письменника Василя Тарчинця «Дарувати людям радість мистецьке кредо хореографа Володимира Саболти» «про нелегке сходження на мистецький Олімп простого сільського хлопця з Радехівщини … Володимира Саболти»..

… Володимир Саболта народився 28 липня 1946 року у селі Новий Витків … у сім’ї Софії Михайлівни Саболти-Гетьман, родом з Лопатина та Григорія Андрійовича Саболти, за фахом шевця, на землі, яка подарувала Україні і світові видатного славетного співака Олександра Мишугу. Уже в віці 5-6 років Володя Саболта з підмостків сцени сільського клубу декламує вірші, бере участь в концертних виступах. У родинах Саболтів і Гетьманів не було митців, музикантів. Батько Григорій Андрійович – швець. Правда був майстром своєї справи на всю округу. Мама Софія Михайлівна любила співати, володіла прекрасним сопрано. Крім народних пісень, співала і залучала малого Володю до співу колядок і щедрівок. Напевно, тоді в дитинстві і зажевріла іскринка потягу до музики, до прекрасного. Згодом сім’я переїхала в Радехів, де Володимир пішов в перший клас семирічної школи. Директори школи різних років Михайло Якович Ліцовський, Ярослав Васильович Хімко, перша вчителька Олена Онуфріївна Костюк, вчитель танців Олександра Григорівна Лев’юк, класний керівник старших класів Галина Григорівна Хімко, вчитель музики і співів Йосип Дмитрович Білозір … та інші вчителі протягом багатьох років своїми педагогічними навиками, талантом розкривали дарування юнака. Любов до музики, співу і танців були вчасно помічені і підтримані вчителями школи. А згодом, розвинуті в художніх колективах районного Будинку культури. Там, під керівництвом прекрасного культпрацівника, директора Григорія Павловича Малашука, працювали чудові музиканти, хореографи-спеціалісти, ентузіасти, які гуртували навколо себе талановиту юнь. Хоровий, танцювальний колективи, драматичний гурток, духовий оркестр – все це сходинки становлення мистецького хисту Володимира, який з великим бажанням пізнання нового відвідував усі ці колективи. І результат не забарився… У 1962 році Володимир вступив до Львівського культурно-освітнього училища на хореографічний відділ у клас художнього керівника курсу Шикери Анатолія Федоровича – педагога композиції та постановки танцю, балетмейстера Львівського театру опери і балету ім. І.Франка, а згодом головного балетмейстера Київського театру опери та балету ім. Т.Шевченка, народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т.Г.Шевченка. Будучи студентом другого курсу училища, Володимира запросили в концертну бригаду «Укрконцерту», яку формували зі студентів Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка в складі дуету солістів-танцюристів. У 1963 році як солістивиконавці, зі своєю партнеркою Любов’ю Панів виїжджають на гастролі в Черкаську область. Тут вперше Володимир відвідує святі місця батьківщини Тараса Шевченка. У 1964 році у складі концертної бригади, в дуеті з Галиною Боднар, гастролюють в Одеській області. Це стало для молодих виконавців великим досвідом професійного виконання. Заняття в училищі у майстрів сцени, майстрів-хореографів накладають свій професійний відбиток на формування у юнака знань в області хореографії. У 1966 році, після закінчення училища, Володимира Саболту направляють до Львівського драматичного театру ім. М.Заньковецької на посаду артиста балету, що вважалося дуже престижним на той час для юнака, який щойно завершив навчання. Праця в театрі, щоденні зустрічі, спілкування в повсякденній праці з майстрами сцени, акторами старшого покоління… позитивно вплинули на подальше навчання і вибір вищого навчального закладу задля піднесення свого фахового і мистецького рівня. Звичайно, що робота на великій театральній сцені дала можливість Володимиру зупинити свій вибір на Харківському інституті мистецтв, акторському факультеті. Йому поталанило займатися у класі відомого педагога і режисера Якова Григоровича Азімова. Чотири прекрасні, незабутні студентські роки… Творча студентська праця, «капусники», повноцінне студентське життя вищого мистецького навчального закладу, спілкування з однокурсниками… закарбувались приємними споминами на все життя. Після закінчення цього престижного вищого навчального закладу Державна комісія Міністерства культури рекомендує призначити Володимира Саболту викладачем хореографії на кафедрі майстерності актора, цього ж інституту. Педагогічна робота в той час молодому випускнику інституту спочатку здавалася дещо рутинною, хотілося більшої сцени, реалізації масштабних творчих задумів. Але ці роки педагогічної праці у вищому навчальному закладі – Харківському інституті мистецтв ім. І.Котляревського – стали основою розуміння в подальшому педагогіки як науки, становлення хореографа з театральним мисленням. Набута вища театральна освіта дає про себе взнаки у подальшій його творчій праці як хореографа. Для Володимира Саболти кожен танцювальний номер – фактично невеликий хореографічний спектакль зі своєю драматургією, характерами, образним рішенням. Мова танцю – лексика, його малюнок, музика танцю, костюм – все задля внутрішнього емоційного стану танцівника. Як вважає Володимир Саболта, танцюристи мають бути акторами, вони повинні вистраждати створення образу. У 1967 році в місті Харкові відкривається новий куль турно-мистецький заклад – Палац культури Харківського тракторного заводу. Для роботи у цьому Палаці культури запрошуються відомі митці, майстри своєї справи, і пощастило йому, на той час молодому хореографу, як говорили колеги, перспективному юнакові із Західної України. Директор Палацу культури ХТЗ Д. І. Хмелєвський, заступник директора О.В.Факов, за рекомендацією головного художника театру музичної комедії Станіслава Козовкіна, особисто запрошують Володимира Саболту для створення хореографічного колективу. Вересень 1968 року – місяць великої організаційної роботи. При палаці культури Володимир Саболта створює молодіжний ансамбль танцю, який згодом отримає назву «Буревісник», стає його художнім керівником і балетмейстером. … Галасливою юрбою збиралися юнаки і дівчата у танцювальному класі. Їх було так багато, що великий світлий зал став тісним. … Як і завжди, репетиції розпочинались о 19 годині. Саме у цей час у клас входив керівник ансамблю Володимир Григорович Саболта. На його вітання танцюристи відповідали поклоном. …Лунають перші музичні акорди. Починається урок. … Володимира Саболту тішило те, що на заняття прийшла життєрадісна молодь, яка горіла бажанням вчитися мистецтву танцю. Під керівництвом молодого хореографа юнаки і дівчата вивчали основи хореографії, оволодівали технічними навичками. Врешті настав час роботи над першою постановкою. В основу її було покладено знаменитий горьківський «Буревісник», музичне рішення твору здійснив концертмейстер Микола Линник. Тоді ще ніхто не підозрював, що саме ця тема пройде червоною ниткою крізь репертуар ансамблю і стане назвою колективу. Так з крила того «Буревісника» почалося творче життя молодіжного ансамблю танцю тракторозаводців. Визначною подією стало те, що у 1970 році «Буревісник» досягнув високої майстерності і визнання: на республіканському фестивалі був удостоєний високого звання лауреата і нагороджений золотою медаллю. … У 70-ті роки слава про танцюристів-харківчан лунала, не побоїмося цього слова, по усьому світу. … Про створення «Буревісника», його творче життя інформувала преса. На сторінках багатьох обласних, республіканських та навіть зарубіжних видань така подія вийшла під заголовком: «25 березня 1968 року – день народження молодіжного ансамблю танцю «Буревісник». Ця неординарна звістка долетіла і до Львівщини, рідного Радехова. У районній газеті 20 червня 1972 року під рубрикою «Нам пишуть» місцевий громадський кореспондент, мешканець міста Радехова М.Дащаківський писав: «Я був приємно вражений, коли Софія Михайлівна Саболта, мама Володимира Григоровича, яка проживає на одній зі мною вулиці ім. Шевченка, показала мені буклет і мовила: «Ось, Володя прислав…». Читаю: «Творчий звіт ла уреата республіканського фестивалю молодіжного ансамблю танцю «Бу- ревісник». Художній керівник і постановник Володимир Саболта». Земляки Володимира Григоровича пишалися тим, що очолюваний ним мистецький колектив досягнув високої майстерності і визнання… За три роки існування колективом дано більше 100 концертів. У 1972 році ансамбль «Буревісник» удостоєний другої золотої медалі на республіканському фестивалі-конкурсі. У 1973 році ансамбль став лауреатом Всесоюзного фестивалю молоді. Якщо спочатку ансамбль ви ступав у супроводі баянів, то пізніше було створено оркестр під керівництвом Миколи Линника…. За творчі здобутки цей художній колектив був відзначений трьома золотими медалями. Згодом ансамблю танцю «Буревісник» присвоєне найвище звання – «Народного». Володимир Саболта неодноразово представляв українське хореографічне мистецтво далеко за межами рідної землі: у Німеччині, Йємені, Сомалі, Франції, Білорусі… та в багатьох містах союзних республік. Володимир Григорович завжди вимагав і вимагає від своїх підопічних не тільки доброї техніки, а й відповідного настрою. «Не відразу прийшов успіх. Були невдачі, прикрощі, були радощі перших виступів. Ми прагнули осягнути всі труднощі хореографії, характеру танцю, відпрацьовували техніку, починаючи з азів, вчилися танцем висловлювати почуття і переживання сценічних героїв. І як нагорода за наполегливу працю – визнання широкого глядача. … 8 січня 1978 року при міському палаці культури будівельників міста Харкова було створено танцюваль ний колектив «Зорицвіт». На посаду балетмейстера запросили Володимира Саболту. І почалися репетиції, репетиції… Треба сказати, що все робилося з такою невичерпною енергією, що колектив ріс кількісно і творчо від репетиції до репетиції. Досвід керівника- хореографа давав плідні результати. Учасники колективу – люди різних професій, всіх їх об’єднувала любов до народного танцю, до чудового ві чно молодого мистецтва хореографії. З перших днів роботи ансамблю зав’язалась творча дружба з артистами Державного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського: творчі консультації, матеріальна допомога – адже у новоствореного колективу не було нічого. … Напевно, тоді на думку не спадало, що сформувавшись у творчу одиницю і отримавши поетичну назву – ансамбль танцю «Зорицвіт», – колектив стане супутником ансамблю танцю ім. Павла Вірського. А відбулося це під час гастролей у Харкові цього прославленого мистецького колективу. Після одного з виступів Володимир Саболта запросив артистів ансамблю до себе в Палац культури, показав їм свою роботу, поділився планами на майбутнє, розповів про новостворений колектив. Хтось з учасників зустрічі зауважив: «Було б добре, якби ми частіше зустрічалися». Так з’явилася ідея укласти угоду про співдружність Державного академічного ансамблю танцю з аматорським колективом. Тут же відбулася й перша консультація… А ввечері друзі знову зустрілися. Після концерту на сцені, у присутності глядачів, художній керівник молодіжного ансамблю танцю «Зорицвіт» Володимир Саболта і головний балетмейстер ансамблю танцю ім. Павла Вірського, заслужений артист України Олександр Сегаль обмінялися угодами… Молодіжний ансамбль танцю «Зорицвіт» став колективом- супутником Державного заслуже- ного академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського. Це була нова яскрава сторінка біографії ама торського колективу. Так у «Зорицвіті» в постановці артистів ансамблю Вірського з’являється закарпатський весільний танець «Березнянка» в точній редакції вірчан. … «Зорицвіт» утверджується як молодий, але вже художньо повноцінний, цікавий творчий мистецький колектив Харкова. Колективи, створені хореографом Володимиром Саболтою у Харкові, мають міцний творчий фундамент, живуть і працюють і сьогодні під керівництвом вихованців, учнів Володимира Григоровича. І це чи не найбільша подяка та вдячність митцеві. Володимир Саболта неодноразово був балетмейстером-постановником масштабних концертів, йому таланило працювати з відомими режисерами, диригентами, музикантами, хореографами… Його творчий доробок займає чільне місце у хореографічних ансамблях, драматичних театрах і філармоніях. У 1986 році Володимир Григорович Саболта переїжджає в місто Львів. За- прошений у рідне училище – училище культури – викладачем хореографічних дисциплін, стає керівником курсу, викладаючи композицію та постановку танцю, народно-сценічний та український танець. … У цьому ж році Володимира Григоровича запрошують хореографом Народного ансамблю пісні і танцю «Черемош» Львівського державного університету ім. І.Франка. Активна і цікава репетиційна робота, професійна вимогливість та молодечий запал припали до душі «черемошанам». Так, з ініціативи учасників ансамблю він стає художнім керівником і балетмейстером «Черемоша». Володимир Григорович стає ініціатором реформування навчального процесу в училищі, разом з директором Н.С. Грицишин ініціює відкриття нових спеціальностей, зокрема на відділі хореографії, таких як «артист балету», що схвально було підтримано Міністерством культури і мистецтв України. Вимогливий та доброзичливий вчитель В.Г.Саболта дав путівку в творче життя багатьом молодим хореографам, які своєю працею продовжують наслідувати свого вчителя-наставника, як вони тепер висловлюються – маестро своєї справи. У жовтні 2000 року Володимира Григоровича Саболту призначили директором Львівської державної хореографічної школи. І він, з притаманним йому завзяттям та запалом розпочав реорганізацію навчального процесу, зміцнив педагогічний колектив кваліфікованими педагогами, які мали великий досвід роботи на сценах різних оперних театрів, як артисти балету. І лише за два роки Володимиру Григоровичу вдалося вивести учнів Львівської хореографічної школи на міжнародний рівень. З його приходом школа відремонтована і духовно відроджена, а це  найважливіше. У травні 2006 року, за ініціативи Володимира Григоровича у Львові вперше відбувся міжнародний юнацький конкурс класичної хореографії «Галицька Терпсихора», який відбувається кожні два роки. … Та все ж, попри сходження Володимира Григоровича на вершину хореографічного Олімпу, його найбільшою гордістю є його сім’я: дружина Галина, дочки Роксоляна і Владислава, онуки Алекс, Галінка і Давид. Старша дочка Роксоляна, до речі, хореограф – завідує відділом хореографії Державної школи мистецтв, має прекрасний хореографічний колектив «Рокстон» (Чехія). Онуки Алекс і Галінка професійно займаються хореографією. Алекс вчиться у Державній Танечній консерваторії міста Праги і мріє, як і дідусь стати справжнім маестро хореографії.

ЗВЯЗОК