Володимир БОЙКО: «РАДЕХІВ – ДУЖЕ КРАСИВЕ МІСТЕЧКО І, ЯКЩО ДОКЛАСТИ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ЗР ОБИТИ ЙОГО КОМФОРТНИМ І ЗРУЧНИМ ДЛЯ ПРОЖИВАННЯ, ТО ВОНО, НАПРАВДУ, БУДЕ НАЙКРАЩИМ»

%d0%b1%d0%be%d0%b91

Радехівчанин Володимир Бойко від п’ятнадцяти років у політичній
партії ВО «Батьківщина», був активним учасником Революції Гідності,
організувавши на Радехівщині автомайдан: на той час йому виповнилося
всього дев’ятнадцять років. У двадцять один юнак – став наймолодшим
депутатом Радехівської міської ради. Сьогодні депутат Володимир
Романович Бойко погодився відповісти на декілька запитань редакції
газети «Наш Радехів»

– Володимире, насамперед, я хочу задати Вам вже традиційне запитання і попрошу розповісти про себе.
– Я народився і виріс у Радехові. У нашому місті закінчив загальноосвітню школу №1. Хочу зізнатися, що в школі навчався не дуже охоче. Але продовжив навчання на заочному відділенні Львівської філії Європейського університету на факультеті «економіка підприємства». Зараз вчуся в магістратурі. Знаєте, лише з роками я зрозумів, що навчання – це не тільки найперший обов’язок кожної молодої
людини, а й те, що навчатися можна із задоволенням. Моя спеціальність мені подобається і зараз я хочу відкрити свою власну справу та спробувати свої сили в бізнесі.

– Отже, навчання в університеті допомогло Вам віднайти пріоритети та змінити свій світогляд?
– Мій світогляд кардинально змінився під час Революції Гідності, активним учасником якої я був. Можна сказати, що я, як і багато моїх знайомих та друзів, повністю змінили своє ставлення до життєвих цінностей та обрали зовсім інші пріоритети. Особисто я зрозумів, що коли ми не змінимо свого ставлення до подій, які відбуваються в нашій державі і в нашому місті, не станемо активними ініціаторами та учасниками змін на краще, не відчуємо себе господарями своєї країни, свого міста, свого життя – ми і надалі будемо жити в країні, яку будуємо не ми і не для нас, без кінця будемо боротися з корупційними схемами і тупцювати на місці, догоджаючи нашому східномe сусідові. Можна сказати, що я відчув себе господарем своєї долі  s міста, в якому живу та зрозумів, що і від мене залежить дуже багато, що і я можу щось змінити.
– Ви були організатором автомайдану на Радехівщині. Як Вам вдалося реалізувати цю ідею, знайти підтримку однодумців?
– Коли одного разу зі своїми рідними я прийшов до пам’ятника Тарасу Шевченку на радехівський Майдан, в мені було таке сум’яття і неспокій і, я зрозумів, що якщо зараз я залишуся осторонь, то потім не зможу собі пробачити, що не доклав всіх зусиль, щоб добитися змін в державі, щоб спрямувати її розвиток у потрібне русло. І прямо на майдані я запитав себе, чим я можу зараз допомогти своїй країні. У мене був автомобіль і я чув про діяльність київського автомайдану. Тому в мене виникла ідея організувати автомайдан у Радехові, щоб допомагати тим, хто щохвилини ризикував своїм життям на Майдані у Києві. І хоча на той час мені було всього дев’ятнадцять років, але коли я розповів про свою ідею дорослим,
багато людей мене підтримали. Увечері я помолився і сказав собі, що все буде добре, а в соціальних мережах розмістив повідомлення, що збір автомайданівців біля автостанції о восьмій годині. Коли зранку під’їхав до автостанції і побачив двадцять автомобілів, зрозумів, що це нам вдасться зробити. Автомайдан об’єднав в одне ціле дуже різних людей. Іноді навіть важко було повірити, що всі ми – одна команда. Були такі дні, коли радехівський автомайдан налічував до шістдесяти автомобілів. Ми їздили по селах Радехівщини, збирали продукти харчування, теплі речі, розмовляли з місцевими жителями і роз’яснювали їм, чому всі ці події відбуваються в державі, закликали їх не сидіти вдома перед телевізором, а брати активну участь в революції, бо від кожного з нас залежить її результат. Саме тоді я зрозумів, що дійсно доля держави залежить від кожного з нас і від мене також, і що разом ми реально можемо добитися змін на краще.
Зараз мені хочеться подякувати всім, хто мене підтримав, хто допомагав, не шкодуючи часу і сил, хто не побоявся відверто заявит про свою громадянську позицію.

– Володимире, минулого року Ви стали наймолодшим депутатом Радехівської міської ради: від якої політичної сили Ви балотувалися в депутати?
– Я йшов у депутати від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». У цій партії я перебуваю з п’ятнадцяти років. Спочатку – це була «Батьківщина молода», а після повноліття став членом партії «Батьківщина». Хочу сказати, що я люблю партію «Батьківщина», вірніше – люблю і поважаю людей, з якими працюю в цій партії. Хоча я значно молодший, але, не зважаючи на різницю у віці, мене тут поважають, дослухаються до моєї думки, радяться, коли потрібно прийняти якесь важливе рішення. І все це я говорю з гордістю. Бо дійсно тут зібралися дуже відповідальні і активні люди. Тому, коли мені після Революції Гідності мої однопартійці запропонували балотуватися у депутати до міської ради, я погодився. Головне, що в мене повірили інші люди і всіляко мене підтримували.
– А чи легко бути депутатом міської ради, брати участь у пленарних засіданнях сесій, приймати важливі рішення, працювати в депутатській комісії, адже все це потрібно робити за рахунок свого особистого часу?
– Бути депутатом і справді, зовсім нелегко. Якщо просто прийти на сесію, напередодні ознайомившись з порядком денним і проектами рішень, проголосувати так, як голосують інші депутати, не вникаючи в суть питання, то це робити не важко. Але якщо ти дійсно прагнеш зробити щось корисне для міста, маєш багато ідей, які
хочеш втілити в життя, хочеш бути корисним для інших людей, намагаючись вирішити їх проблеми, тоді бути депутатом дуже важко. Бо для того, щоб вникнути як слід в кожне питання, вивчити його і поцікавитися, чи правильним буде те чи інше рішення, зустрітися з людьми і вислухати їх думку, тоді тобі на все це просто не вистачає
часу. Адже в кожного є робота, з якої він живе і яку мусить виконувати належним чином. А якщо це своя справа і ти хочеш поставити її на відповідний рівень, тоді доводиться працювати далеко не вісім годин на добу. Я не один такий депутат в міській раді. Спілкуючись зі своїми колегами, я зрозумів, що багатьом з них також не вистачає часу, щоб повністю присвятити себе депутатській діяльності. А це
значно знижує ефективність нашої роботи. Не кажу вже про роботу в постійній депутатській комісії, адже тут потрібно дуже ретельно вивчати кожне питання, яке пропонується нам для прийняття рішень.
– А які пункти з Вашої передвиборчої програми Вам вже вдалося реалізувати і що саме Ви плануєте зробити для нашого міста?
– Яка передвиборча програма могла бути в двадцятирічного юнака, який мав тільки ідею і зовсім не розумівся на тому, як можна її втілити в життя. Перед виборами я просто йшов від хати до хати по своєму виборчому округу, розповідав людям про себе, про те, чому і для чого вирішив балотуватися до міської ради, запрошував їх проголосувати за мене і, спілкуючись з ними, визначав для себе коло проблемних питань. Тоді про депутатську діяльність я ще не знав зовсім нічого і лише з розповідей друзів, які вже були депутатами, я знав куди йду і що мені потрібно буде робити. Тому я не міг обіцяти людям золоті гори, бо я і сам їх не бачив.
– Але якісь ідеї щодо розвитку міста у Вас, звичайно, були: які саме?
– Так, я бачив, що в місті має бути красивий парк, в якому не пасуться кози, а мають можливість відпочивати люди, мені хотілося, щоб у нас були відремонтовані дороги і тротуари, щоб місто мало гарні площі, майданчики для паркування автомобілів, щоб проспект Відродження, так звана наша стометрівка, був лише пішохідною зоною, щоб до Радехова захотіла повертатися молодь після закінчення інститутів, а для цього потрібно облаштувати місця для відпочинку молоді та проведення дозвілля. Звичайно, що я не сиджу і не чекаю, поки все це для мене зробить хтось інший. Я веду активний спосіб життя, беру участь в роботі громадської організації «Молодіжний союз», допомагаю організовувати різні заходи для дітей та молоді. все це мені дуже подобається і я дуже хочу зробити все, що від мене залежить, щоб наше місто було красивим, комфортним і затишним. А найбільше я мрію про те, щоб кожна людина, яка віддала за мене свій голос на виборах, могла просто підійти до мене і висловити свої проблеми, спитати поради. Дуже хочеться зробити пересічних людей ближчими до влади.

ЗВЯЗОК