Василь СЕНЬКУСЬ: «РОБЛЮ ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ НАШИМ ДІТЯМ ЗАТИШНО ЖИЛОСЯ В РАДЕХОВІ»

%d1%81%d0%b5%d0%bd

Приватний підприємець Василь Мирославович Сенькусь членом виконавчого
комітету Радехівської міської ради обирається вже друге скликання. І хоча день
у нього, як кажуть, розписаний по хвилинах, але чоловік знаходить час для учас-
ті у засіданнях міськвиконкому та веде активне громадське життя, адже крім
того ще й очолює громадську організацію «Самооборона «Радехів», є небайду-
жим членом громадської ради, що діє при райдержадміністрації, займається
волонтерською діяльністю. Василь Мирославович на прохання редакції газети
«Наш Радехів» люб’язно погодився відповісти на кілька запитань.

– Василю Мирославовичу, перше запитання від редакції газети «Наш Радехів» уже стало традиційним, адже ми знайомимо радехівчан із жителями нашого міста, які є
активними та небайдужими громадськими діячами. Тому я попрошу Вас розповісти про себе: де Ви народилися, навчалися?
– Я народився у травні 1976 року в Радехові. Тут навчався у середній школі №2. Після закінчення одинадцятого класу відслужив два роки строкової служби в Збройних Силах України. Після демобілізації у пошуках роботи подався на заробітки за межі України, адже це була середина дев’яностих років – період масового безробіття та невиплати заробітної плати. Згодом заочно здобув вищу освіту, одружився. Разом з дружиною ми вирішили розпочати свою приватну справу, тому зараз ведемо сімейний бізнес. Маємо трьох чудових дітей: дві донечки та синочка, якому в травні виповниться два роки. Проживаємо у Радехові.

– Василю Мирославовичу, а як прийшло переконання розпочати свою власну справу, адже багато людей, які всередині дев’яностих виїхали за межі України на заробітки, ще й дотепер заробляють таким чином, або залишаються назавжди за кордоном?
– На заробітках я був у Росії. За кілька років, як кажуть, побував у багатьох регіонах і містах, тому добре вивчив тамтешній стиль життя, побут. Там люди живуть одним днем: у квартирі можуть тридцять років не робити ремонту, не мати елементарних побутових вигод. Та й ставлення до життєвих цінностей і рівень життя там зовсім інші. Я зрозумів, що таке життя не для мене і пора повертатися в Україну. Вдома, як
кажуть, і каміння рідне. До того часу я вже познайомився зі своєю дружиною. Вона за національністю марійка. Коли мене розпитували звідки вона родом, я жартома відповідав, що був на заробітках, грошима не платили, а жінками, том я й привіз собі дружину (сміється). Коли ми у 2001 році повернулися до Радехова, вирішили розпочати свою власну справу, адже зароблені гроші дуже швидко витрачалися і потрібно було думати, як жити далі. Спочатку я організував дві бригади, які займалися ремонтом приміщень. Хотів виконувати роботу, яку добре опанував на заробітках. Потім мені довелося побувати на виставці систем опалення у Львові. Там я познайомився з чудовими людьми, які надали фахові консультації, поради і з 2003 року ми з дружиною почали займатися проектуванням, продажем, монтажем та обслуговуванням всіх систем опалення. Дружина займається торгівлею, а я – виконанням робіт. Маємо у наявності котли, в тому числі й твердопаливні, та все необхідне до різних систем опалення, змішувачі для ванн і таке інше. Починаючи власну справу з нуля, я дійшов до висновку, що коли людина хоче щось робити і докладає максимум праці та зусиль, щоб реалізувати свій задум: у неї все вийде.

– У Вас на сьогодні є хороший магазин та широкий вибір систем опалення і всього, що стосується води та каналізації. Ви з готовністю та оперативно відгукуєтеся на
потреби Ваших клієнтів та надаєте якісні послуги. Але для цього, мабуть, потрібно працювати і без вихідних, і ненормований робочий день?
– Звичайно, адже для того, щоб не втратити клієнтів, які, до речі, очікують на візит майстра-ремонтника у зручний для них час, потрібно багато працювати і не рахуватися з часом. Зате люди, яким ми надавали послуги, можуть бути впевне-
ними у їх якості та надійності. Спочатку ми орендували приміщення в так званій колишній Божниці, а кілька років тому збудували свій магазин на вулиці Шевченка, заїзд до якого облаштований зі сторони вулиці Мишуги. Тут можна придбати все необхідне для монтажу систем опалення, водопостачання та водовідведення,
водонагрівальні прилади.У магазині, як я вже казав, господарює моя дружина.

-Василю Мирославовичу, крім ведення власної справи Ви також активно займаєтеся громадською роботою, зокрема, є активним членом виконавчого комітету Радехівської міської ради, членом громадської ради при райдержадміністрації, очолюєте громадську організацію «Самооборона «Радехів», а в цих структурах також потрібно багато працювати, відвідувати засідання, приймати певні рішення. Для цього, в першу чергу, потрібно бути добре
обізнаним з проблемами міської господарки, економічною ситуацією в районі і таке інше. Чи доводиться Вам цьому вчитися?
– Спочатку мені, дійсно, було важко зорієнтуватися у всіх цих питаннях, але досвід приходить, як кажуть, в процесі роботи. Доводилося вникати і в проблеми міста, і в політичну та економічну ситуації району. Але зараз я добре орієнтуюся у всьому, що в нас відбувається, тому легко можу приймати будь-які рішення.

– До того ж і Ваша активна волонтерська діяльність також вимагає чимало часу і зусиль. Про це я попрошу Вас розповісти трохи детальніше.
– Волонтерською діяльністю я займаюся не напоказ і не для похвали, а за покликом душі. Звичайно, ця робота вимагає найбільше часу і зусиль, бо для того, щоб зібрати продукти харчування, теплі речі чи пошити камуфляжні форми для військовослужбовців потрібно привезти комплектуючі, відповідний матеріал, провести роз’яснювальну роботу і вирішити ще багато організаційних питань. За час діяльності нашої громадської організації весь цей процес вже налагоджено до найменших дрібниць, маємо певні напрацювання і зв’язки, хороших та відповідальних партнерів. Принагідно хочу висловити щиру подяку керівнику підприємства «Мебель-Сервіс» Юрію Ляшуку за тісну співпрацю, розуміння і
підтримку. Хочу подякувати також усім радехівчанам, які надають матеріальну допомогу нашим військовослужбовцям. Звичайно, ця війна набридла вже всім і ми відчуваємо, як щораз зменшується потік цієї допомоги. Але будемо робити все для того, щоб у наших земляків, які несуть військову службу на сході України, було все необхідне.

– Василю Мирославовичу, у травні Ви відзначатимете своє сорокаріччя. З якими здобутками підходите до свого ювілею?
– Моїм найбільшим здобутком є сім’я: моя дружина Зоя, яка за час проживання в Радехові стала справжньою українкою, мої діти, для яких я живу й працюю і буду робити все для того, щоб у Радехові їм жилося комфортно. Я самодостатня людина, можу собі дозволити відпочивати із сім’єю після напружених місяців роботи, можу дати дітям все необхідне, маю можливість робити те, що мені найбільше подобається. Усе це дає мені підстави вважати себе щасливою людиною.

ЗВЯЗОК